Література: Українська класика Зарубiжна література Сучасна література 
Школярам: Шкільні твори Стислі перекази української літератури Стислі перекази зарубіжної літератури 


translit кириллиця
Тексты: показувати повністю розбивати на сторінки по 9 тис. знакiв

Вірші в перекладі Миколи Бажана (Генріх Гейне)


1 2 наступна > кiнець >>

Генріх Гейне (Гайне)
Вірші

Перекладач: Микола Бажан
Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975




До Георга Гервега



Гервег, ти - жайвір залізний,
Лунає від співів твоїх вишина,
Де промені сонця сяйнули.
Невже дні зими проминули
І справді в Німеччині квітне весна?

Гервег, ти - жайвір залізний,
Коли ти витаєш під небом отам,-
З очей своїх землю втрачаєш.
Весна, про яку ти співаєш,
Є тільки в тій пісні, що вигадав сам.

1841





Діана



Це масивне гарне тіло,
Жінки колосальний чар,
Віддалось без зайвих чвар
Прагненню моєму сміло.

От коли б своєю хіттю
Я до нього сам припав,-
Тільки б шкоду з цього мав!
Так, побитий був би миттю.

Бачу груди, горло й шию
(Вище зір мій не сягне),-
Хай рятує бог мене,
Якщо мати це посмію!

1833





Гортензія



Вірив я раніш: цілунки,
Що беру й даю жінкам,-
Це правічності дарунки,
Прислані судьбою нам.

Так серйозно я кохався,
Так поважно цілував,
Наче був зобов'язався
До вико?нання цих справ.

Що тепер цілунок вартий,
Як і дещо інше теж?
Легковажно, наче жарти,
Ти береш його й даєш.

1833





* * *



Звели моє обличчя й тіло
Розпеченим залізом рвать,
Звели шмагать оскаженіло, -
Та не вели чекать, чекать!

Звели мене на муки взяти,
Ламати кості ніг і рук,
Та не вели дарма чекати,
Адже ж чекання - гірша з мук!

На тебе марно ждав я вчора
Десь до семи. Ти не прийшла.
Душа моя шаліла, хвора,
Без тебе, відьмонько мала!

Так нетерпець мене вгортає,
Мов тисне кільцями змія.
Біжу, лиш дзвоник залунає,-
Ні, це не ти. Знов никну я.

Ти не прийшла,- аж серце рветься,
Й шепоче сатана як стій:
Цей лотос часом не сміється
Із тебе, лобуре старий?

1853-1856 рр.





Коняка та осел



По рейках, немов блискавиця прудка,
Гнавсь паровоз моторний,
Маяв над щоглою-димарем
Дим, наче прапор чорний.

Поїзд промчав повз обійстя якесь,
Де біла коняка стояла,
За тин задивившись, а поруч осел
Жував будяччя помалу.

Довго дивилася поїзду вслід
Шкапина і враз, лякливо
Здригнувшись, промовила сумно вона:
"Мене потрясло оце диво!

Якби від породи уже не була
Коняка така я біла,
То, певне,- о господи! - шкура моя
Від ляку б цілком побіліла.

Готує недоля жахливий удар
На нашу породу конячу.
Я - біла коняка, але майбуття
Для себе я чорне бачу.

Нас, коней, заб'ють конкуренти страшні -
Оці парові машини.
Тепер у поїздки та мандри людей
Везтимуть залізні тварини.

Тож людям для мандрів і виїздів їх
Ми будемо не до речі,-
Сіно, прощай! Овес, прощай!
Хоч загибай з голоднечі!

Серця людей - немов граніт.
Задурно людина ніяка
Не дасть і шматочка. Ще й геть прожене,-
І з голоду згине коняка.

Не можем ні красти, ні лізти в борги,
На їхню людську манеру,
Не вмієм влещати, як люди чи пси,
Тож нас віддадуть шкуродеру".

Зітхаючи, скаржиться кінь отак,
А довговухий тим часом
Жер преспокійно свої будяки,
До їдла будучи ласим.

Він морду собі язиком облизав
І став говорити шкапині:
"Не хочу думками про майбуття
Сушить собі голову нині.

Для вас, гордих коней, можливо, уже
Загрозливі дні недалекі,
А ми, тихомирні осли, в майбутті
Не бачимо небезпеки.

Вам, білим, буланим, рудим, вороним,
Таки доведеться загинуть,
А нас, віслюків, клята пара ота
З своїм димарем не замінить.

Які б не розумні машини були,
Що їх побудують люди,
Але віслюкові за всяких часів
Життя забезпечене буде.

Ні, бог не покине слухняних ослів,
Які свій обов'язок знають
І так, як їх предки побожні, щодня
Вантаж до млина тягають.

Мірошник працює, меле млин,-
Тяжкі лантухи мучиці
Везу до пекарні, де пекар пече
Для люду хліби й паляниці.

Такий кругообіг природи, в якім
Крутитися світові звично,
І так, як незмінна природа, осли
Незмінні лишаються вічно".


Мораль

Дні рицарства давно пройшли.
Голодні коні та осли
Удосталь мають - бідне бидло! -
Вівса й сінця собі на їдло.

1855





Диспут



В залі пишному Толедо1
Сурм дзвінких лунають кличі.
Суне розмаїтий люд
На змагання духівниче.

Тут не світська колотнеча
Піднесе мечі сердиті,-
Будуть зброєю слова,
Схоластичним гартом вкриті.

Не в галантний бій піде
Паладин на паладина,-
Поєдинок буде тут
Рабина і капуцина.

Їх ярмулка і каптур,
Мов шоломи, прикрашають,
Арбеканфес2 і наплічник,
Наче панцирі, вкривають.

Чий господь є справжній бог?
Чи єврейський, на покари
Щедрий бог, що став за нього
Раббі Юда із Наварри?

Чи є богом триєдиний
Бог ласкавий, християнський,
Що за нього став брат Хозе,
Настоятель францисканський?

Міццю певних аргументів,
Ланцюгом логічних речень
І цитатами з трактатів,
Визнаних без заперечень,

Кожен прагнув
Супротивника загнати
І божественне єство
Свого бога показати.

Встановили, хто потрапить
У поразку безсумнівну,
Той повинен перейти
Сам у віру супротивну,-

Іудей святим обрядом
Має вихрещений бути,
А ченцеві - навпаки -
Обрізання не минути.

Кожного з борців побожних
Оточили вірні друзі,
Згодні долю ватажка
Поділить і в щасті, й в тузі.

Твердо вірили монахи,
Що їх вчитель переможе,
Притягли уже й купелю,
Щоб зробить хрестини гоже.

Почалося в них кропилом
І кадилами махання,
Та й суперники тим часом
Гострять ніж для обрізання.

Два гуртки, готові битись,
Зупинились серед залу,
І навколо них юрба
Нетерпляче жде сигналу.

Під наметом золотим
З почетом, що вийшов слідом,
Сів король і королева,
Схожа на дитинку видом.

Ніс кирпатенький, французький,
Хитрі і грайливі міни,
Ротик - мовби чарівливі,
Завше всміхнені рубіни.

Гарну, легковажну квітку,-
Боже, стань їй на помогу! -
З берегів веселих Сени
Привезли сюди, небогу,

В край іспанських етикетів
І суворої гордині.
Бланш Бурбон - вона там звалась,
Донна Бланка зветься нині.

Короля "Жорстоким Педро"3
Звало людство тогочасне,
Та сьогодні, подобрівши,
Кращий він за ймення власне.

Він до зібраних вельмож
Ставлення являє чемне,
Навіть маврам та євреям
Слово кидає приємне.

Це обрізане шляхетство
За його підпору стало,-
Має провід над військами,
Порядкує грішми дбало.

Ось вістують раптом сурми
Й гуркотіння барабанів,
Що почався поєдинок,
Диспут поміж двох титанів.

Францисканець виліз перший,
Сповнений святого гніву,-
Грізно виє, лунко скиглить,-
Репетує верескливо.

Іменем отця і сина,
Іменем святого духа
Чорта він закляв, якого
Рабин безвідмовно слуха;

Адже часто чорт залазить
В час таких от суперечок
У єврея, щоб докинуть
Гострих жартів та словечок.

Чорта силою молитви
Закінчивши заклинати,
Взявсь монах за катехізис,
Ухопився за догмати.

Він казав, що бог в трьох лицях
Вірним побажав явитись,
Та всі три в одне обличчя,
Якщо треба, можуть злитись.-

А для того, щоб збагнуть
Суть цієї таємниці,
Треба розуму зректися
І втекти з його в'язниці.

Він казав: у Віфліємі
Пана бога породила
Діва, що чеснот дівочих
Аніколи не губила;

І коли лежав у яслах
Бог, то стали біля нього
Корівки й бички, побожно
Подивляючись на бога.

Він казав, що мусив бог
Геть од Ірода тікати
До Єгипту, але згодом
Повернувсь, щоб мук зазнати,

Бо за вироком Пілата
Був він відданий на муки
Твердосердим фарисеям,
Іудеям в їхні руки.

Він казав: на третій день
Бог свою труну покинув
І простісінько до неба,
Знявшись, мов на крилах, злинув,-

Та, коли настане час,
Знов на землю він прибуде
І всіх мертвих та живих
Скличе до страшного суду.

"Затремтіть,- гукнув монах,-
Перед богом, що його ви
Мордували, бичували
І вінець вдягли терновий.

О євреї, люті вбивці,
Мстиві і прагнущі крові!
Якби бог з'явився знову,
Ви його забить готові.

Ти, єврейський роде,- кишло,
Де чортів гніздиться сила,-
Тої нечисті мільйони
Влізли до твойого тіла.

Так учив Фома Аквінський,
Що заради знань незмірних
Названий стовпом,- він є
Й нині сяйвом правовірних.
 

Стор. 1

1 2 наступна > кiнець >>


Вгору

Інформація розміщується на сайті виключно для ознайомлення.
Згенеровано за 0.118 c.